Неділя, 18.08.2019, 04:42
Вітаємо Вас Гість | RSS

 Лебединська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №6

Меню сайту
Сайти вчителів
Інформація від МВС
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 170
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Наш перший директор

    

     Майже третина століття відділяє школу  № 6  від тих часів, як її очолював Заслужений  вчитель УРСР Михайло Федорович Зінич. І тільки тепер, із плином часу, починаю  усвідомлювати, якою незвичною була робота у мого дідуся.   Щодня потрібно було вирішувати десятки господарських справ, питання організації навчання і виховання  майже  тисячі учнів. До того ж йому треба було готуватися і до власних уроків, зборів вчителів, учнів, батьків. На думку багатьох, він був природжений Вчитель, настійливий у своїх цілях, умів тримати себе у руках, мав життєвий досвід, глибокі всебічні знання, високу культуру. А головне -  любив дітвору і вчительську справу.

Народився Михайло Федорович 17 вересня 1918 року в  місті Лебедин Харківської губернії ( зараз м. Лебедин Сумської області)  у сімї колгоспників-бідняків. Батьки – Зінич Федір Євграфович і Зінич Параска Олексіївна до Жовтневої революції і після займались сільським господарством.   В період організації колгоспів  вони стали першими засновниками місцевого  колгоспу «Авангард». Це були добрі, чесні, принципові, трудолюбиві люди, які завжди готові були прийти на допомогу, які прагнули кращого життя, сміливо йшли на випробування і вивчення нового, прогресивного, багато працювали. Саме ці риси  сприяли розвитку особистості їхніх дітей.

Федір і Параска виховали п’ятьох дітей. Троє з них захищали свободу і незалежність нашої країни в роки Великої Вітчизняної війни. Сашко був відважним розвідником (не повернувся з чергового завдання, до перемоги не дожив), Михайло вступив в бій з фашистами в перші дні війни (помер у 1984р.), Поліна після закінчення медичних курсів пішла на фронт медсестрою (нині проживає в м. Москва). За відвагу і мужність нагороджені орденами і медалями.

Михайло Федорович закінчив Лебединську середню школу №1 у 1936 році  і почав працювати. Спочатку - начальником піонерського табору, потім  -  вихователем в дитячому будинку, а  в листопаді 1936 року був переведений   в Лебединську середню школу №4 вчителем історії і старшим піонервожатим.  Одночасно навчався  на заочному відділення Харківського педагогічного інституту.

У вересні 1937 р. Зінич М.Ф. був обраний  секретарем районного комітету Союзу вчителів, одночасно викладав історію у неповній середній школі №7.

З жовтня 1938 р.  до серпня 1946 року Зінич М.Ф. перебував в лавах Радянської армії.

У червні 1941 року в лавах 83-го полку НКВС вступив в бій з німецько-фашистськими загарбниками, у вересні був призначений командиром взводу автоматників.

За мужність, відвагу, хоробрість Зінич Михайло Федорович нагороджений Президією Верховної Ради медаллю «За оборону Ленінграда» (1944р.), медаллю «За участь у Вітчизняній війні» (1945р.), орденом Червоної Зірки «За відвагу і хоробрість» (1947р).   

   У лютому 1942 р. був тяжко поранений в боях за Ленінград. По закінченню  лікування  в шпиталю  його  направили для подальшого проходження служби в м. Вольськ   Саратовської  області, де він працював    інструктором відділу інспектування військової підготовки, інспектором міського  військового комісаріату.

 Саме у Вольську відбулася незабутня зустріч з героїчними  земляками, які під особистим керівництвом Марії Харитонівни Савченко  рятували стадо Лебединської породи корів від фашистів.  Завдяки мужності, відвазі цих людей стадо Лебединської породи корів було перегнане з Лебединського району аж до Саратовської області і, таким чином, порода не була  загублена. 

Ще одна доленосна зустріч відбулась у Вольську у цей же період - знайомство з Бровкіною Надією Прокопівною, яка стала єдиним коханням, супутницею і  вірним другом на все життя. А для Лебединщини Надія Прокопівна Зінич не одне десятиріччя була уособленням законності і порядку. (Вона була єдиною в Сумській області жінкою -  прокурором району).

 У березні 1948 року Михайло Федорович  уже з сімєю повертається в Лебедин. Наступні особливі моменти життя відбуваються вже на батьківщині: народження доньки і сина, а згодом онуків.

Працює інструктором, завідуючим відділом агітації і пропаганди та секретарем райкому партії.

Закінчує Сумський педагогічний інститут. Очолює Лебединську семирічну  школу №7,  з 1954 року -  Лебединську середню школу №3.                                                   

Михайло Федорович  -  наполеглива людина. Коли у місті виникла необхідність у новій  школі, Зінич М.Ф. береться за цю справу. Особисто контролює процес будівництва. Вибудовується нова сучасна школа №6 і відкриває свої двері для школярів у 1965 році. З цього часу і до 1980 року Зінич М.Ф. -  незмінний   директор   Лебединської середньої школи №6, викладач історії та суспільствознавства. У районі, серед учительства, побутував навіть такий вислів: "Школа Зінича”. Поняття в нього вкладалось досить широке: високий професіоналізм педагогів, невтомна праця кожного над собою та роль, яка надається методичним об’єднанням. І, звичайно ж, власний приклад директора, який невпинно задає руху всьому шкільному механізму.

Все те краще, що запроваджене в школах району - кабінетна система навчання, кінотеатр, кімнати праці для початкових класів - усе це проходило  «місцеву апробацію» саме у «Школі Зінича». За його ініціативи була створена кімната Бойової   слави, де проводились різноманітні збори, зустрічі з цікавими людьми. Були посаджені шкільний сад, березові алеї, ялини.

«Сама атмосфера, що панувала в школі, допомагала кожному - й учневі, й педагогові-розкривати в собі все нові й нові здібності», - згадують вчителі. Повсюди в школі був порядок, все сяяло чистотою. В очах Михайла Федоровича блискучих, повних молодого завзяття і трішечки стомлених, можна було помітити задоволення. Задоволення, яке з’являється в людини, коли вона робить якусь дуже необхідну людям справу. Без цього коренастого, світловолосого чоловіка не могли уявити школи учні і вчителі, як не міг уявити своє життя без них і Зінич М.Ф.




- Робота школи - складний, тонкий процес. Для доброго навчання необхідні складові: найновіші навчальні прилади, сучасна матеріальна база, добре обладнані кабінети, сталі кадри досвідчених вчителів - все це сприяє успіхові,- ділився думками Зінич М.Ф.

І сьогодні згадують випускники з особливим теплом батьківські мудрі настанови Зінича М.Ф. Здається, не було такого учня впродовж його директорства, який би його не слухав, який би нарікав на його зауваження, несправедливість. Директора  поважали, шанували, слухали всі: і його колеги - педагоги, і учні, і обслуговуючий персонал. Бо він був великим педагогом і великою людиною, людиною, яка живе і працює по совісті.

За своє вчителювання (а почалося воно в  нього одразу після десятирічки: «вчився добре, ото й довірили»,- пригадував Михайло Федорович) він виробив для себе систему правил, методичну пам’ятку, яка допомагає в найнесподіваніших обставинах шкільного життя, - діяти чітко, вивірено. Ні, немає в ній якихось особливих секретів, прийомів. Це сплав почерпнутого з творів класичної і сучасної педагогіки, з практики старших колег, а ще - те, що  найдорожче кожному з нас: плід тривалих роздумів і спостережень, висновки, породжені власним досвідом, перевірені власною практикою.

    Ось вони, ці правила.

Перш за все - треба знати кожного вчителя, його ділові якості, особливості вдачі, думки колег про нього. Ні в якому разі, в жодній, навіть найскладнішій ситуації, не допускати підвищеного тону з колегами й учнями, вміти навіть категоричний наказ висловити делікатно, як прохання.

Ще одне: вміння правильно оцінювати і заохочувати вчителя. Якщо серед інших виділяється один, кращий, неодмінно слід коректно зазначати, які саме якості педагога відзначаються. Розподіл погодинного завантаження, громадських доручень між вчителями - тільки колегіально. Як неодмінна умова успіху-постійність класних керівників аж до випускного.

Обов’язково довіряти, вірити колегам, а також учням.

Любити дітвору, вчительську справу – ось необхідні вимоги до педагога, вважав Зінич М.Ф.

Для успішного навчального процесу потрібні комфортні умови,   світлі і теплі кабінети, тому директор особисто контролював роботу котельні, прокидався о 3 годині ночі і йшов до школи ( на той час школа мала автономне опалення - власна котельня на кам’яному вугіллі і, звичайно, основний фактор стабільної роботи - людський чинник, який без контролю не завжди якісно виконував обов’язки). Працював він не лише з учнями, а й з вчителями. І до кожного мав свій, особливий ключик.

Висока проба майстерності директора школа, педагога і керівника, поширювалась також і на весь колектив, магнітом притягувала нових цікавих молодих людей.

Головним підсумком роботи на чолі школи вважав створення хорошого, дієздатного вчительського колективу. В школі працювали педагоги, які віддавали вихованню дітей все - Любов Харитонівна Кириченко, Галина Силівна Шкурко, Валентина Миколаївна Пустовар, Леонід Григорович Мовчан, Микола Семенович Гурський,  Олександр Семенович Заєць і багато інших. Це той кістяк, який вчить, виховує, вдосконалює учнів, себе і новеньких вчителів. Чимало подяк за хорошу підготовку учнів надходили з вузів країни. Двом вчителям школи присвоєне звання «Відмінник народної освіти України», три педагоги нагороджені Грамотами Міністерства освіти республіки, багато вчителів-грамотами обласного відділу освіти. Багато випускників школи стали послідовниками вчителя, які виховали не одне покоління: Радченко І.С.,  Шапенко Г.І., Кострикіна Л.В. , Забуга (Могильна)Н.І. та багато інших.

Зінич М.Ф. був учасником Всесоюзного з’їзду вчителів. Тривалий час очолював районний комітет профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ. Завжди принциповий і врівноважений, говорив неголосно, незалежно від ситуації. Його поважали безмежно і учні, і вчителі. Йому пасувало все: і високе педагогічне звання Заслуженого вчителя України,  яке було присвоєно йому  у 1967р., і зовнішній спокій, і сивина, і та мудра строгість, яка тримала школу на рівні  і в дисципліні, і навчанні. Ця людина дійсно була першою в професійній педагогічній майстерності і в спілкуванні - з колегами, учнями і просто друзями.

У 1980 році Зінич М.Ф. виходить на пенсію, однак продовжує передавати досвід новому поколінню вчителів, викладає основи держави і права в Лебединському педагогічному  училищі ім. Макаренка. 

8 жовтня 1984 року Зінича М.Ф. не стало. Але пам’ять про нього залишається не тільки серед його вихованців і колег, яким випала честь вчитися і  працювати пліч – о – пліч. Пам’ять про Вчителя продовжується в десятках газетних публікацій і спогадах. Статті про шанованого вчителя і його школу неодноразово друкувались в обласній і районній газетах. В  газеті  «Будівник комунізму» вийшла стаття «Директор школи», в «Ленінській правді» - «Школа Зінича». І сьогодні в спогадах випускників школи в газеті «Життя Лебединщини» виходять статті -  «Школа прямує в майбутнє», «Мальви шкільного тридцятиріччя», «З любов’ю і шаною», в яких читаємо теплі слова про Михайла Федоровича Зінича. Енциклопедичне видання «Сумщина в іменах» містить інформацію про цю доброчесну людину.

                                           Харченко Світлана Вікторівна

                                          м. Київ, адвокат

 

 


Пошук
Календар
Друзі сайту


Гаряча лінія
Час

school6© 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz